Основні дати життя та творчості ст. ф. ходасевича. Ходасевич У. Біографія коротко. Ходасевич Владислав Феліціанович Гра в карти та любовні захоплення

Ходасевич Владислав Феліціанович

Ходасевич Владислав Феліціанович (1886 - 1939), поет, прозаїк, літературознавець.

Народився 16 травня (28 н. с.) у Москві сім'ї художника. Дуже рано відчув своє покликання, обравши літературу основним заняттям життя. Вже у шість років написав свої перші вірші.

У 1904 закінчив гімназію і вступив спочатку на юридичний факультет Московського університету, потім на історико-філологічний. Почав друкуватися в 1905. Перші книги віршів - "Молодість" (1908) і "Щасливий будиночок" (1914) - були доброзичливо зустрінуті читачами та критикою. Ясність вірша, чистота мови, точність у передачі думки виділили Ходасевича із низки нових поетичних імен і визначили його особливе місце у російській поезії.

У 1920 з'явилася третя книга віршів Ходасевича - "Шляхом зерна", що висунула автора в ряд найбільш значних поетів свого часу. Четверта книга поезій Ходасевича «Тяжка ліра» була останньою, виданою в Росії.

Виїхавши 1922-го за кордон, поет знаходився деякий час під впливом М. Горького, який залучив його до спільного редагування журналу «Бесіда». У 1925 році Ходасевич їде до Парижа, де залишається до кінця життя. Живе важко, потребує, багато хворіє, але працює напружено та плідно. Все частіше виступає як прозаїк, літературознавець та мемуарист: «Державин. Біографія» (1931), «Про Пушкіна» та «Некрополь. Спогади» (1939).

В останні роки публікував у газетах та журналах рецензії, статті, нариси про видатних сучасників — Горького, Блоку, Білого та багатьох інших. Перекладав поезію та прозу польських, французьких, вірменських та інших письменників. Помер В. Ходасевич у Парижі 14 червня 1939 року.

Коротка біографія з книги: Російські письменники та поети. Короткий біографічний словник. Москва, 2000.

Ходасевич народився 16 (28) травня 1886 року у Москві. Його батько, Феліціан Іванович (бл. 1834-1911) був вихідцем з литовської збіднілої дворянської родини, навчався в Академії Мистецтв. Спроби молодого Феліціана заробляти на життя працею художника не вдалися, і він став фотографом, працював у Тулі та Москві, зокрема, фотографував Льва Толстого, і, нарешті, відкрив у Москві магазин фотографічного приладдя. Життєвий шляхбатька точно викладено у вірші Ходасевича "Дактілі": "Був мій батько шестипалим. По тканині, натягнутій туго, / Бруні його навчав м'яким пензлем водити ... / Ставши купцем по нужді - ніколи ні натяком, ні словом / Не згадував, не нарікав. Тільки любив помовчати…"

Мати поета, Софія Яківна (1846-1911), була дочкою відомого єврейського літератора Якова Олександровича Брафмана (1824-1879), який згодом перейшов у православ'я (1858) і присвятив подальше життя т.з. "реформа єврейського побуту" з християнських позицій. Незважаючи на це, Софія Яківна була віддана в польську родину і виховувалась ревною католичкою. У католицтво був хрещений і сам Ходасевич.

Старший брат поета Михайло Феліціанович (1865-1925) став відомим адвокатом, його дочка, художниця Валентина Ходасевич (1894-1970), зокрема, написала портрет свого дядька Владислава. Поет жив у будинку брата під час навчання в університеті і надалі, аж до від'їзду з Росії, підтримував із ним теплі стосунки.

У Москві однокласником Ходасевича за Третьою московською гімназією був Олександр Якович Брюсов, брат поета Валерія Брюсова. На рік старший за Ходасевича навчався Віктор Гофман, який сильно вплинув на світогляд поета. Після закінчення гімназії Ходасевич вступив до Московського університету - спочатку (1904 року) на юридичний факультет, а восени 1905 перейшов на історико-філологічний факультет, де навчався з перервами до весни 1910, але курсу не закінчив. З середини 1900-х Ходасевич перебуває в гущавині літературного московського життя: відвідує Валерія Брюсова і телешовські "середовища", Літературно-мистецький гурток, вечірки у Зайцевих, друкується в журналах та газетах, у тому числі "Весах" та "Золотому руні".

У 1905 році він одружується з Мариною Ерастівною Риндіною. Шлюб був нещасливим – вже наприкінці 1907 року вони розлучилися. Частина віршів із першої книги віршів Ходасевича "Молодість" (1908) присвячена саме стосункам із Мариною Риндіною. За спогадами Анни Ходасевич (Чулкової) поет у ці роки "був великим франтом", Дону-Амінадо Ходасевич запам'ятався "у довгополому студентському мундирі, з чорною підстриженою на потилиці копицею густе, тонке, ніби змащене лампадним маслом волосся, з жінкою кровинки, обличчям, з холодним навмисне байдужим поглядом розумних темних очей, прямий, неправдоподібно худий ... ".

У 1910-11 роках Ходасевич страждав на хворобу легень, що стало приводом для його поїздки з друзями (М.Осоргіним, Б.Зайцевим, П.Муратовим та його дружиною Євгенією та ін.) у Венецію, пережив любовну драму з Є.Муратовою і смерть з інтервалом у кілька місяців обох батьків. З кінця 1911 у поета встановилися близькі стосунки з молодшою ​​поетовою сестрою Георгія Чулкова - Ганною Чулковою-Гренціон (1887-1964): в 1917 році вони повінчалися.

Наступна книга Ходасевича вийшла лише 1914 року і називалася "Щасливий будиночок". За шість років, що минули від написання "Молодості" до "Щасливого будиночка", Ходасевич став професійним літератором, який заробляє на життя перекладами, рецензіями, фейлетонами та ін. "Російські відомості", "Ранок Росії", в 1917 - в "Новому житті". Через туберкульоз хребта літо 1916 та 1917 років провів у Коктебелі у поета М. Волошина.

1917-1939 роки

У 1917 році Ходасевич із захопленням приймає Лютневу революцію і спочатку погоджується співпрацювати з більшовиками після Жовтневої революції, але швидко приходить до висновку, що "за більшовиків літературна діяльність неможлива", і вирішує "писати хіба лише для себе". У 1918 році спільно з Л.Яффе видає книгу "Єврейська антологія. Збірник молодої єврейської поезії"; працює секретарем третейського суду, веде заняття у літературній студії московського Пролеткульту. У 1918-19 служить у репертуарній секції театрального відділу Наркомпросу, у 1918-20 управляє московським відділенням видавництва "Всесвітня література", заснованого М.Горьким. Бере участь в організації книжкової крамниці на паях (1918-19), де відомі письменники (Осоргін, Муратов, Зайцев, Б.Гріфцов та ін.) особисто чергували за прилавком. У березні 1920 року через голод і холод захворює на гостру форму фурункульозу і в листопаді перебирається до Петрограда, де отримує за допомогою М.Горького пайок і дві кімнати в письменницькому гуртожитку (знаменитому "Будинку мистецтв", про який згодом напише нарис "Ді ).

У 1920 році виходить його збірка "Шляхом зерна" з однойменним великим віршем, в якому є такі рядки про 1917 рік: "І ти, моя країна, і ти, її народ, / Помреш і оживеш, пройшовши крізь цей рік". У цей час його вірші нарешті стають широко відомими, його визнають одним із перших сучасних поетів. Тим не менш, 22 червня 1922 Ходасевич разом з поетесою Ніною Берберової (1901-1993), з якою знайомиться в грудні 1921 року, залишає Росію і через Ригу потрапляє в Берлін. У тому ж році виходить його збірка "Важка ліра".

У 1922-1923 роках, живучи в Берліні, багато спілкується з Андрієм Білим, у 1922-1925 (з перервами) живе у родині М.Горького, якого високо цінував як особистість (але не як письменника), визнавав його авторитет, бачив у ньому гаранта гіпотетичного повернення на батьківщину, але знав і слабкі властивості характеру Горького, з яких найуразливішим вважав "вкрай заплутане ставлення до правди та брехні, яке позначилося дуже рано і справило рішучий вплив як на його творчість, так і на все його життя". У цей же час Ходасевич та Горький започатковують (за участю В.Шкловського) та редагують журнал "Бесіда" (вийшло шість номерів), де друкувалися радянські автори.

До 1925 Ходасевич і Берберова усвідомлюють, що повернення до СРСР, а головне, життя там для них тепер неможливе. Ходасевич публікує у кількох виданнях фейлетони про радянську літературу та статтю про діяльність ГПУ за кордоном, після чого радянська преса звинувачує поета у "білогвардійщині". У березні 1925 р. радянське посольство в Римі відмовило Ходасевичу в продовженні паспорта, запропонувавши повернутися до Москви. Він відмовився, остаточно ставши емігрантом.

В 1925 Ходасевич і Берберова переїжджають до Парижа, поет друкується в газетах "Дні" і " Останні новиниЗ лютого 1927 до кінця життя очолює літературний відділ газети "Відродження". У тому ж році випускає "Збори віршів" з новим циклом "Європейська ніч". Після цього Ходасевич практично перестає писати вірші, приділяючи увагу критиці, і незабаром стає провідним критиком літератури російського зарубіжжя.В якості критика веде полеміку з Г.Івановим та Г.Адамовичем, зокрема, про завдання літератури еміграції, про призначення поезії та її кризу. підписом "Гулівер"), підтримує поетичну групу "Перехрестя", високо відгукується про творчість В.Набокова, який стає його другом.

З 1928 Ходасевич працював над мемуарами: вони увійшли до книги "Некрополь. Спогади" (1939) - про Брюсова, Білого, близького друга молодих років поета Муні, Гумільова, Сологуба, Єсеніна, Горького та ін. Пише біографічну книгу "Держав" намір написати біографію Пушкіна Ходасевич залишив через погіршення здоров'я ("Тепер і на цьому, як і на віршах, я поставив хрест. Тепер у мене немає нічого", - писав він 19.7.1932 Берберової, що пішла у квітні від Ходасевича до Н.Н. Макєєву). У 1933 він одружився з Ольгою Марголіною (1890-1942), яка згодом загинула в Освенцимі.

Становище Ходасевича на еміграції було важким, жив він відокремлено, галасливому Парижу вважав за краще передмістя, його поважали як поета та наставника поетичної молоді, але не любили. Помер Владислав Ходасевич 14 червня 1939 року у Парижі, після операції. Похований у передмісті Парижа на цвинтарі Булонь-Б'янкур.

Основні риси поезії та особистості

Найчастіше до Ходасевича застосовували епітет "жовчний". Максим Горький у приватних розмовах та листах говорив, що саме злість – основа його поетичного дару. Усі мемуаристи пишуть про його жовте обличчя. Він і помирав - у злиденній лікарні, у розпеченій сонцем скляній клітці, ледве завішаній простирадлами, - від раку печінки, мучившись невпинними болями. За два дні до смерті він сказав своїй колишній дружині, письменниці Ніні Берберовій: "Тільки той мені брат, тільки того можу я визнати людиною, хто, як я, мучився на цьому ліжку". У цій репліці весь Ходасевич. Але, можливо, все, що здавалося в ньому терпкою, навіть жорсткою, було тільки його літературною зброєю, кованою бронею, з якою він справжню літературу захищав у безперервних боях. Жовчності та злості в його душі незмірно менше, ніж страждання та спраги співчуття. У Росії XX ст. важко знайти поета, який би так тверезо, так гидливо, з такою огидою дивився на світ - і так суворо дотримувався в ньому своїх законів, і літературних, і моральних. "Я вважаюся злим критиком, - говорив Ходасевич. - А ось нещодавно зробив я "підрахунок совісті", як перед сповіддю ... Так, багатьох лаяв. Але з тих, кого лаяв, з жодного нічого не вийшло".

Ходасевич конкретний, сухий і небагатослівний. Здається, що він говорить із зусиллям, знехотя розтискаючи губи. Можливо, стислість віршів Ходасевича, їхній сухий лаконізм - прямий наслідок небувалої зосередженості, самовіддачі та відповідальності. Ось один з його найлаконічніших віршів:

Лоб -
Крейда.
Бел
Труна.

заспівав
Піп.
Сніп
Стріл -

День
Святий!
Склеп
Сліпий.

Тінь -
В пекло

Але його сухість, жовчність та небагатослівність залишалися лише зовнішніми. Так говорив про Ходасевича його близький друг Юрій Мандельштам:

На людях Ходасевич часто бував стриманий, сухуватий. Любив відмовчуватися, жартувати. За власним зізнанням - "на трагічні розмови навчився мовчати та жартувати". Ці жарти його зазвичай без посмішки. Натомість, коли він усміхався, усмішка заражала. Під окулярами "серйозного літератора" загорялися в очах лукаві вогники хлопця, що напроказничав. Чужим жартам також тішився. Сміявся, внутрішньо здригаючись: здригалися плечі. Схоплював нальоту гостроту, розвивав та доповнював її. Взагалі гостроти та жарти, навіть невдалі, завжди цінував. "Без жарту немає живої справи", - говорив він не раз.

Подобалися Ходасевичу та містифікації. Він захоплювався якимось " літератором " , що не пише ", майстром на такі справи. Сам він застосовував містифікацію як літературний прийом, через деякий час викривав її. Так він написав кілька віршів "від чужого імені" і навіть вигадав забутого поета XVIII століття Василя Травнікова, склавши за нього всі його вірші, за винятком одного ("Про серце, колос порошений"), що належить перу друга Ходасевича Муні. (Кіссін Самуїл Вікторович 1885-1916) Поет читав про Травникова на літературному вечорі та надрукував про нього дослідження (1936). Слухаючи вірші, що читали Ходасевич, освічене суспільство відчувало і збентеження, і здивування, адже Ходасевич відкрив безцінний архів найбільшого поета XVIII століття. На статтю Ходасевича з'явилася низка рецензій. Ніхто не міг і уявити, що ніякого Травнікова немає на світі.

Вплив символізму на лірику Ходасевича

Невкоріненість у російському грунті створила особливий психологічний комплекс, який відчувався у поезії Ходасевича з ранньої пори. Ранні вірші його дозволяють говорити, що він пройшов вишкіл Брюсова, який, не визнаючи поетичних осяянь, вважав, що натхнення має жорстко контролюватись знанням таємниць ремесла, усвідомленим вибором і бездоганним втіленням форми, ритму, малюнка вірша. Юнак Ходасевич спостерігав розквіт символізму, він виховався на символізмі, зростав під його настроями, висвітлювався його світлом та зв'язується з його іменами. Зрозуміло, що молодий поет не міг не відчувати його впливу, хай навіть учнівсько, наслідуючи. "Символізм і є справжній реалізм. І Андрій Білий, і Блок говорили про ведену їм стихію. Безперечно, якщо ми сьогодні навчилися говорити про нереальні реальності, найреальніші насправді, то завдяки символістам" - говорив він. Ранні вірші Ходасевича символізмом просякнуті і найчастіше отруєні:

Мандрівник пройшов, спираючись на палицю –

Їде прольотка на червоних колесах -
Мені чомусь пригадала ти.
Увечері лампу запалять у коридорі
Мені неодмінно пригадаєш ти.
Щоб не сталося на суші, на морі
Або на небі, – згадаєш ти.

На цьому шляху повторення банальностей і романтичних поз, оспівування фатальних жінок і пекельних пристрастей Ходасевич, з його природною жовчністю та уїдливістю, не уникав іноді штампів, властивих поезії невисокого польоту:

І знову рівний стукіт сердець;
Кивнувши, зник недовге полум'я,
І зрозумів я, що я – мертвий,
А ти лише мій надгробок.

Але все ж таки Ходасевич завжди стояв особняком. В автобіографічному фрагменті "Дитина" 1933 р. він надає особливого значення тому факту, що "запізнився" до розквіту символізму, "запізнився народитися", тоді як естетика акмеїзму залишилася йому далекою, а футуризм був рішуче неприйнятний. Справді, народитися в тодішній Росії на шість років пізніше за Блок означало потрапити в іншу літературну епоху.

Збірник "Молодість"

Першу свою книгу "Молодість" Ходасевич видав 1908 р. у видавництві "Гріф". Так говорив він про неї пізніше: "Перша рецензія про мою книгу запам'яталася мені на все життя. Я вивчив її слово в слово. Починалася вона так: "Є такий мерзенний птах гриф. Харчується вона падлом. Нещодавно ця симпатична пташка висиділа нове тухле яйцеХоча в цілому книга була зустрінута доброзичливо.

У найкращих віршах цієї книги він заявив себе поетом слова точного, конкретного. Згодом приблизно так ставилися до поетичного слова акмеїсти, проте властиве їм захоплення радістю, мужністю, любов'ю зовсім далеке від Ходасевича. Він залишився стояти осторонь усіх літературних течій і напрямів, сам собою, " всіх станів не боєць " . Ходасевич разом з М. І. Цвєтаєвою, як він писав "вийшовши з символізму, ні до чого і ні до кого не приєдналися, залишилися навіки самотніми, дикими". Літературні класифікатори та укладачі антологій не знають, куди нас приткнути”.

Почуття безнадійної чужорідності у світі та неналежності до жодного табору виражене у Ходасевича яскравіше, ніж у будь-кого з його сучасників. Він не затулявся від реальності жодною груповою філософією, не відгороджувався літературними маніфестами, дивився на світ тверезо, холодно та суворо. І тому почуття сирітства, самотності, знедоленості володіло ним вже 1907 р.:

Кочовий мізерні діти злі,
Ми руки гріємо біля вогнища.
Мовчить пустеля. В далечінь без звуку
Колючий вітер жене порох,
І наших пісень зла нудьга
Виразка кривиться на губах.

Загалом, однак, "Молодість" - збірка ще не зрілого поета. Майбутній Ходасевич вгадується тут хіба що точністю слів і виразів та скепсисом з приводу всього і вся.

Збірник "Щасливий будиночок"

Набагато більше від справжнього Ходасевича – принаймні від його поетичної інтонації – у збірці "Щасливий будиночок". Рвана, рубана інтонація, яку починає використовувати у своїх віршах Ходасевич, передбачає ту відкриту огиду, з якою він кидає в обличчя час ці слова. Звідси і дещо іронічне, жовчне звучання його вірша.

О нудьга, худий пес, що волає до місяця!
Ти – вітер часу, що свистить мені вуха!

Поет на землі подібний до співака Орфея, який повернувся в спорожнілий світ із царства мертвих, де назавжди втратив кохану - Еврідіку:

І ось співаю, співаю з останньою силою
Про те, що життя пережите цілком,
Що Евридики немає, що немає подруги милої,
А дурний тигр пеститься до мене -

Так у 1910 р., у "Поверненні Орфея", Ходасевич декларував свою тугу за гармонією в наскрізь дисгармонійному світі, який позбавлений будь-якої надії на щастя та злагоду. У віршах цієї збірки чується туга за всерозуміючим, всевидячим Богом, для якого і співає Орфей, але в нього немає жодної надії, що його земний голос буде почутий.

У "Щасливому будиночку" Ходасевич заплатив щедру данину стилізації (що взагалі притаманно срібному віку). Тут і відлуння грецької та римської поезії, і строфи, які змушують згадати про романтизм XIX століття. Але ці стилізації насичені в нього конкретними, зримими образами, деталями. Так вірш, що відкриває розділ, з характерною назвою "Зірка над пальмою" 1916 р. закінчується пронизливими рядками:

Ах, з троянд я люблю серцем брехливим
Тільки ту, що палить вогнем ревнивим,
Що зубами із блакитним відливом
Прикусила хитра Кармен!

Поруч із світом книжковим, "вимечаним" існує й інший, не менш милий серцю Ходасевича – світ спогадів його дитинства. "Щасливий будиночок" завершується віршем "Рай" - про тугу за раєм дитячого, іграшкового, різдвяного, де щасливій дитині уві сні здався "янгол золотокрилий".

Сентиментальність разом із жовчністю і гордою непричетністю до світу стали відмітним знаком поезії Ходасевича і визначили її своєрідність у перші післяреволюційні роки.

На той час у Ходасевича з'являється два кумири. Він говорив: "Був Пушкін і був Блок. Все інше – між!"

Збірник "Шляхом зерна"

Починаючи зі збірки "Шляхом Зерна", головною темою його поезії стане подолання дисгармонії, по суті непереборної. Він вводить у поезію прозу життя - не виразні деталі, а життєвий потік, що наздоганяє і захльостує поета, що народжує в ньому разом із постійними думками про смерть почуття "гіркого передсмертя". Заклик до перетворення цього потоку, в одних віршах свідомо утопічний ("Смоленський ринок"), в інших "диво перетворення" вдається поету ("Півдня"), але виявляється коротким і тимчасовим випаданням з "цього життя". "Шляхом Зерна" писався революційні 1917-1918 гг. Ходасевич говорив: "Поезія не є документом епохи, але жива тільки та поезія, яка близька до епохи. Блок це розумів і недарма закликав „слухати музику революції". Не в революції справа, а в музиці часу". Про свою епоху писав і Ходасевич. Рано з'явилися у поета передчуття чекають Росію потрясінь спонукали його з оптимізмом сприйняти революцію. Він бачив у ній можливість відновлення народного і творчого життя, він вірив у її гуманність і антиміщанський пафос, проте протверезіння прийшло дуже швидко.Ходасевич розумів, як затерзала, як погасила справжню російську літературу революція, але він не належав до тих, які "злякалися" революції. Збірник "Шляхом зерна" висловлював його віру в воскресіння Росії після революційної розрухи таким же шляхом, яким зерно, вмираючи в грунті, воскресає в колосі:

Проходить сіяч по рівних борознах.
Батько його і дід тими самими йшли дорогами.
Виблискує золотом у руці зерно,
Але в землю чорну воно впасти має.
І там, де черв'як сліпий прокладає хід,
Воно у заповітний термін помре та проросте.
Так і душа моя йде шляхом зерна:
Зійшовши у темряву, помре – і оживе вона.
І ти, моя країна, і ти, її народ,
Помреш і оживеш, пройшовши крізь цей рік,
Тому, що мудрість нам єдина дана:
Усьому, хто живе, йти шляхом зерна.

Тут Ходасевич уже зрілий майстер: він виробив власну поетичну мову, а його погляд на речі, безстрашно точний і болісно сентиментальний, дозволяє йому говорити про найтонші матерії, залишаючись іронічним і стриманим. Майже всі вірші цієї збірки побудовані однаково: навмисне приземлено описаний епізод - і раптовий, різкий, зміщуючий зміст фінал. Так, у вірші "Мавпа" нескінченно довгий опис задушливого літнього дня, шарманника і сумної мавпочки раптово дозволяється рядком: "Того дня було оголошено війну". Це типово для Ходасевича - одним лаконічним, майже телеграфним рядком вивернути навиворіт або перетворити весь вірш. Як тільки ліричного героя відвідало відчуття єдності та братерства всього живого на світі - тут же, всупереч почуттю любові та співчуття, починається найнелюдніше, що може статися, і стверджується непереборна ворожнеча та дисгармонія в тому світі, який щойно на мить здався "хором світил" і хвиль морських, вітрів та сфер".

Те ж відчуття краху гармонії, пошук нового сенсу і неможливість його (за часів історичних розломів гармонія здається втраченою навіки) стають темою найбільшого і, можливо, дивного вірша у збірнику - "2 листопада" (1918 р.). Тут описується перший день після жовтневих боїв 1917 р. у Москві. Йдеться про те, як причаїлося місто. Автор розповідає про дві незначні події: повертаючись від знайомих, до яких ходив дізнатися, чи живі вони, він бачить у напівпідвальному вікні столяра, відповідно до духу нової епохи, що розфарбовує червоною фарбою щойно зроблену труну - видно, для одного з полеглих борців за загальне щастя. Автор уважно вдивляється в хлопчика, "років чотирьох бутуза", який сидить "серед Москви, що страждає, роздертий і занепалий", - і посміхається самому собі, своїй таємній думці, що тихо зріє під безбровим лобом. Єдиний, хто виглядає щасливо та умиротворено у Москві 1917 р., - чотирирічний хлопчик. Тільки діти з їхньою наївністю та фанатики з їхньою нерозважливою ідейністю можуть бути веселі в ці дні. "Вперше в житті, - каже Ходасевич, - "ні „Моцарт і Сальєрі", ні „Цигани" того дня моєї не вгамували спраги". Визнання страшне, особливо в устах Ходасевича, який завжди Пушкіна обожнював. Навіть всеосяжний Пушкін не допомагає вмістити потрясіння нового часу Тверезий розум Ходасевича часом впадає в отупіння, заціпеніння, машинально фіксує події, але душа ніяк не відгукується на них.

Легкий труп, задубілий,
Простирадлом покривши білою,
У тих же саночках, без труни,
Міліцейський відвезе,
Розштовхавши плечем народ.
Невимовний і холоднокровний
Буде він, - а пару колод,
Що везла вона до свого дому,
Ми в печі своїй спалимо.

У цьому вірші герой вже цілком вписаний у нову реальність: "міліцейський" не викликає у нього страху, а власна готовність обібрати труп - пекучого сорому. Душа Ходасевича плаче над кривавим розпадом звичного світу, над руйнуванням моралі та культури. Але оскільки поет слідує "шляхом зерна", тобто приймає життя як щось, що не залежить від його бажань, у всьому намагається побачити вищий зміст, то і не протестує і не зрікається Бога. У нього і раніше була не найприємніша думка про світ. І він вважає, що в бурі, що грянула, повинен бути вищий зміст, якого дошукувався і Блок, який закликав "слухати музику революції". Не випадково свою наступну збірку Ходасевич відкриває віршем "Музика" 1920 р.:

І музика йде наче зверху.
Віолончель... і арфи, можливо...
...А небо

Таке ж високе, і так само
У ньому ангели пернаті сяють.

Цю музику "зовсім уже ясно" чує герой Ходасевича, коли коле дрова (заняття настільки прозове, настільки природне для тих років, що почути в ньому якусь особливу музику можна було, лише побачивши в цій колці дров, в руїні та катастрофі таємничий промисел Божий і незбагненну логіку). Уособленням такого промислу для символістів завжди була музика, яка нічого не пояснювала логічно, але долала хаос, а часом і в самому хаосі виявляла сенс і пропорційність. Пернаті ангели, що сяють у морозному небі, - ось правда страждання і мужності, що відкрилася Ходасевичу, і з висоти цієї Божественної музики він уже не зневажає, а шкодує всіх, хто її не чує.

Збірка "Важка ліра"

У цей період поезія Ходасевича починає все більше набувати характеру класицизму. Стиль Ходасевич пов'язаний зі стилем Пушкіна. Але класицизм його - вторинного порядку, бо народився над пушкінську епоху і над пушкінському світі. Ходасевич вийшов із символізму. А до класицизму він пробився через усі символічні тумани, не кажучи вже про радянську епоху. Усе це пояснює технічне його пристрасть до " прозі у житті й ​​у віршах " , як противагу хиткість і неточності поетичних " краси " тих часів.

І кожен вірш ганяючи крізь прозу,
Вививаючи кожен рядок,
Щепив-таки класичну троянду
До радянського дичка.

У той самий час із його поезії починає зникати ліризм, як явний, і прихований. Йому Ходасевич не схотів дати влади над собою, над віршем. Легкому диханню лірики віддав перевагу він інший, "важкий дар".

І хтось важку ліру
Мені в руки крізь вітер дає.
І немає штукатурного неба,
І сонце у шістнадцять свічок.
На гладкі чорні скелі
Стопи спирає – Орфей.

У цій збірці з'являється образ душі. Шлях Ходасевича лежить не через "душевність", а через знищення, подолання та перетворення. Душа, "світла Психея", для нього - поза справжнім буттям, щоб наблизитися до нього, вона повинна стати "духом", народити в собі дух. Різниця психологічного та онтологічного початку рідко помітніша, ніж у віршах Ходасевича. Душа сама по собі не здатна його полонити та зачарувати.

І як мені не любити себе,
Посудина неміцна, некрасива,
Але дорогоцінний та щасливий
Тим, що вміщує він тебе?

Але в тому й річ, що "проста душа" навіть не розуміє, за що її любить поет.

І від біди моєї не боляче їй,
І їй не виразний стогін моїх пристрастей.

Вона обмежена собою, далека світові і навіть її власнику. Щоправда, у ній спить дух, але ще не народжений. Поет відчуває у собі присутність цього початку, що з'єднує його з життям і зі світом.

Поет-людина знемагає разом з Психеєю в очікуванні благодаті, але благодать не дається даремно. Людина в цьому прагненні, у цій боротьбі, засуджена на загибель.

Поки вся кров не виступить із пір,
Поки не виплачеш земні очі
Не станеш духом...

За рідкісним винятком загибель – перетворення Психеї – є і реальна смерть людини. Ходасевич в інших віршах навіть кличе її, як визволення, і навіть готовий "порнути ножем" іншого, щоб допомогти йому. І дівчині з берлінського корчми шле він побажання - "лиходію потрапити в пустельному гаю ввечері". В інші хвилини і смерть йому не виходить, вона лише - нове і найжорстокіше випробування, останній спокуса. Але й мій спокуса він приймає, не шукаючи спасіння. Поезія веде до смерті і лише крізь смерть – до справжнього народження. Це онтологічна правда для Ходасевича. Подолання реальності стає головною темою збірки "Важка ліра".

Переступи, перескочіть,
Перелети, що хочеш –
Але вирвись: каменем із пращі,
Зіркою, що зірвалася вночі...
Сам загубив – тепер шукай...
Бог знає, що собі бурмочеш,
Шукаючи пенсне чи ключі.

Наведені сім рядків насичені складними смислами. Тут знущання над буденною, новою роллю поета: це вже не Орфей, а скоріше міський божевільний, що щось бурмоче собі під ніс біля замкнених дверей. Але "Сам загубив - тепер шукай ..." - рядок явно не тільки про ключі чи пенсне у прямому розумінні. Знайти ключ до нового світу, тобто зрозуміти нову реальність, можна тільки вирвавшись з неї, подолавши її тяжіння.

Зрілий Ходасевич дивиться на речі наче зверху, принаймні - ззовні. Безнадійно чужий у цьому світі, він і не бажає вписуватися. У вірші "У засіданні" 1921 р. ліричний герой намагається заснути, щоб знову побачити в Петровсько-Розумовському (там пройшло дитинство поета) "пар над дзеркалом ставка", - хоча б уві сні зустрітися зі світом, що пішов.

Не просто втечею від дійсності, а прямим запереченням її відгукуються вірші Ходасевича кінця 10-х - початку 20-х гг. Конфлікт побуту і буття, духу і плоті набуває небувалої насамперед гостроти. Як у вірші "З щоденника" 1921:

Мені кожен звук мучить слух
І кожен промінь очам нестерпний.
Прорізуватись почав дух,
Як зуб з-під припухлих ясен.
Проріжеться - і скине геть.
Зношену оболонку,
Тисячоокий, - кане в ніч,
Не в цю сіреньку нічку.
А я залишусь тут лежати.
Банкір, заколотий опашем,
Руками рану затискати,
Кричати і битися у вашому світі.

Ходасевич бачить речі такими, якими вони є. Без жодних ілюзій. Не випадково саме йому належить найжорстокіший автопортрет у російській поезії:

Я, я, я. Що за дике слово!
Невже он той – це я?
Хіба мама любила такого,
Жовто-сірого, напівсивого
І всезнаючого, як змія?

Природна зміна образів - чистої дитини, палкого юнака і сьогоднішнього, "жовто-сірого, напівсидого" - для Ходасевича наслідок трагічної розколотості і душевної розтрати, що нічим не компенсується, туга про цілісність звучить у цьому вірші як ніде в його поезії. "Все, що так ніжно ненавиджу і так уїдливо люблю" - ось важливий мотив "Важкої ліри". Але "важкість" не єдине ключове слово цієї книги. Є тут і моцартівська легкість коротких віршів, з пластичною точністю, єдиним штрихом дають картини післяреволюційного, прозорого і примарного Петербурга, що руйнується. Місто пустельний. Але видно таємні пружини світу, таємний зміст буття і, головне, чути Божественну музику.

О, непряма, злидня бідність
Безвихідного життя мого!
Кому мені розповісти, як шкода
Себе та всіх цих речей?
І я починаю хитатися,
Коліна обійнявши свої,
І раптом починаю віршами
З собою говорити у забутті.
Безладні, пристрасні промови!
Не можна в них зрозуміти нічого,
Але звуки правдивіші за сенс,
І слово найсильніше.
І музика, музика, музика
Вплітається в спів моє,
І вузьке, вузьке, вузьке
Пронизує мене лезо.

Звуки правдивіші за сенс - ось маніфест пізньої поезії Ходасевича, яка, втім, не перестає бути розумово-чіткою і майже завжди сюжетною. Нічого темного, ворожого, довільного. Але Ходасевич упевнений, що музика вірша важливіша, значуща, нарешті, достовірніша за його грубий одномірний зміст. Вірші Ходасевича в цей період оркестровані дуже багато, у них багато повітря, багато голосних, є чіткий і легкий ритм - так може говорити про себе і світ людина, "у Божі безодні ковзнула". Стилістичних красот, таких улюблених символістами, тут немає, слова найпростіші, але який музичний, який чистий і легкий звук! Як і раніше вірний класичній традиції, Ходасевич сміливо вводить у вірші та неологізми та жаргон. Як спокійно говорить поет про речі нестерпні, немислимі - і, незважаючи ні на що, яка радість у цих рядках:

Ні жити, ні співати майже не варто:
У неміцній грубості живемо.
Кравець тачить, тесляр будує:
Шви розповзуться, звалиться хата.
І лише часом крізь це тління
Раптом зворушено чую я
У ньому ув'язнене биття
Зовсім іншого буття.
Так, проводжаючи життя нудьгу,
Любовно жінка кладе
Свою схвильовану руку
На важкий пухкий живіт.

Образ вагітної жінки (як образ годівниці) часто зустрічається в поезії Ходасевича. Це не лише символ живого та природного зв'язку з корінням, а й символічний образ епохи, що виношує майбутнє. "А небо майбутнім вагітне", - писав приблизно водночас Мандельштам. Найстрашніше, що "вагітність" перших двадцяти бурхливих років страшного століття вирішилася не світлим майбутнім, а кривавою катастрофою, за якою пішли роки НЕПу - процвітання торговців. Ходасевич зрозумів це раніше за багатьох:

Досить! Краси не треба!
Не варто пісень підлий світ...
І Революції не треба!
Її розсіяна рать
Однією вінчається нагородою,
Однією свободою – торгувати.
Отче на площі пророкує
Гармонії голодний син:
Благих звісток його не хоче
Благополучний громадянин..."

Тоді ж Ходасевич робить висновок про свою принципову неслиянність із чернью:

Люблю людей, люблю природу,
Але не люблю ходити гуляти
І твердо знаю, що народу
Моїх творінь не збагнути.

Втім, черню Ходасевич вважав лише тих, хто прагне "розбиратися в поезії" і розпоряджатися нею, тих, хто присвоює собі право говорити від імені народу, тих, хто його ім'ям хоче правити музикою. Власне народ він сприймав інакше – з любов'ю та вдячністю.

Цикл "Європейська ніч"

Незважаючи на це в емігрантському середовищі Ходасевич довгий час відчував себе таким же чужинцем, як на батьківщині. Ось що говорив він про емігрантську поезію: «Сьогоднішнє становище поезії тяжке. Звичайно, поезія і є захоплення. в чужому місці, вона опинилася поза простором - а тому і поза часом.Справа емігрантської поезії за зовнішністю дуже невдячна, тому що здається консервативним.Більшовики прагнуть знищення духовного ладу, властивого російській літературі.Завдання емігрантської літератури зберегти цей лад. літературна, як і політична Вимагати, щоб емігрантські поети писали вірші на політичні теми, - звичайно, нісенітниця, але має вимагати, щоб їхня творчість мала російське обличчя. "Роль емігрантської літератури - поєднати колишнє з майбутнім. Треба, щоб наше поетичне минуле стало нашим сьогоденням і - у новій формі - майбутнім".

Тема "присмерку Європи", що пережила аварію цивілізації, що створювалася століттями, а за цим - агресію вульгарності та знеособленості, панує в поезії Ходасевича емігрантського періоду. Вірші "Європейської ночі" пофарбовані в похмурі тони, в них панує навіть не проза, а низ та підпілля життя. Ходасевич намагається проникнути в "чуже життя", життя "маленької людини" Європи, але глухий мур нерозуміння, що символізує не соціальну, а загальну безглуздість життя відкидає поета. "Європейська ніч" - досвід дихання в безповітряному просторі, вірші, написані вже майже без розрахунку на аудиторію, на відгук, співтворчість. Це було для Ходасевича тим більше нестерпно, що з Росії він виїжджав визнаним поетом, і визнання до нього прийшло із запізненням саме напередодні від'їзду. Виїжджав у зеніті слави, твердо сподіваючись повернутися, але вже через рік зрозумів, що повертатися буде нікуди (це відчуття найкраще сформульовано Мариною Цвєтаєвою: "... чи можна повернутися до будинку, який - зритий?"). Втім, ще перед від'їздом написав:

А я з собою свою Росію
У дорожньому виношу мішку

(Йшлося про вісім томіків Пушкіна). Можливо, вигнання для Ходасевича було так трагічно, як інших, - бо він був чужинцем, а молодість однаково неповернена й у Росії, й у Європі. Але в голодній і злиденній Росії - у її живому літературному середовищі - була музика. Тут музики не було. У Європі панувала ніч. Вульгарність, розчарування і розпач були ще очевиднішими. Якщо в Росії нехай на якийсь час могло привидитися, що "небо майбутнім вагітне", то в Європі надій ніяких не було - повна морока, в якій звучить без відгуку, сама для себе.

Муза Ходасевича співчуває всім нещасним, знедоленим, приреченим – він і сам один із них. Калек і жебраків у його віршах стає дедалі більше. Хоча найголовніше вони не надто відрізняються від благополучних і процвітаючих європейців: все тут приречені, все приречено. Яка різниця - духовне, чи фізичне каліцтво вразило оточуючих.

Мені неможливо бути собою,
Мені хочеться зійти сума,
Коли з вагітною дружиною
Іде безрукий у синема.
За що свій непомітний вік
Волочить у нерівності такій
Беззлобна, смирна людина
Із спустошеним рукавом?

У цих рядках значно більше співчуття, ніж ненависті.

Відчуваючи провину перед усім світом, ліричний герой Ходасевича ні на хвилину не відмовляється від свого дару, що підносить і принижує його одночасно.

Щасливі, хто падає вниз головою:
Світ для нього хоч на мить - а інший.

За своє "ширяння" поет платить так само, як самогубець, що кинувся з вікна вниз головою, - життям.

У 1923 р. Ходасевич пише вірш " Підводжуся розслаблений з ліжку… " - у тому, як крізь його свідомість всю ніч летять " колючих радіо промені " , у хаосі темних видінь він ловить передвістя загибелі, всеєвропейської, і, можливо, і світової катастрофи. Але ті, кому ця катастрофа загрожує, самі не знають, у який глухий кут летить їхнє життя:

О, якби ви знали самі,
Європи темні сини,
Якими ви ще променями
Невідчутно пронизані!

1. Перші поетичні досліди.
2. Основні риси лірики Ходасевича.
3. «Шляхом зерна» та «Тяжка ліра».
4. Творчість на еміграції.

«Слово найсильніше», каже Ходасевич, і воно для нього є священним засобом визволення: диво натхнення для Ходасевича насамперед диво духовного зростання.
С. Я. Парнок

В. Ф. Ходасевич народився в Москві в 1886 році, в сім'ї художника і фотографа з збіднілих литовських дворян, якому пощастило сфотографувати для історії самого Л. Н. Толстого. Мати Ходасевича була дочкою відомого літератора Я. А. Брафмана. У сім'ї росло п'ять братів та дві сестри. Хлопчик ще в ранньому віціпочав писати вірші – йому було шість років. Незабаром він зрозумів, що це його покликання. Згадують кумедний випадок, що стався з поетом у дитинстві - гостя у семирічному віці влітку у дядька на дачі, він дізнався, що поряд живе поет А. Н. Майков. Ходасевич подався до нього, познайомився з поетом і виразно читав його вірші. З того часу він гордо. вважав себе знайомим поета Майкова.

Наймолодша і найулюбленіша дитина, вона рано навчилася читати. Освіту він здобув у московській гімназії, де дружив із братом В. Я. Брюсова, Олександром. Потім навчався на юридичному факультеті Московського університету, історико-філологічному факультеті, але університет не закінчив. У вісімнадцять років Ходасевич одружився з М. Е. Риндіною, ефектною дівчиною з багатої сім'ї. У 1905 році його вірші вперше взяли до друку, і незабаром вийшла збірка віршів «Молодість» (1908), в якій було вилито його почуття до дружини. Судячи з віршів, це кохання не можна було назвати взаємним.

Протягнулися дні мої,
Без кохання, без сил, без скарги...
Якби плакати – сліз не стало б.
Протяглися дні мої.
Оглушений тишею,
Чую років мишей летючих,
Чую шелест лап павучих
За моєю спиною.

Вже у цьому збірнику було видно основні властивості поезії Ходасевича - точність, ясність, чистота мови, класична традиційна віршована форма. Критики виділили його з маси поетів і зробили висновок, що в майбутньому від нього можна очікувати багато чого. Коло його спілкування становили тоді В. Я. Брюсов, А. Білий, Елліс. Розлучившись із дружиною наприкінці 1907 року, вона вийшла заміж за С. К. Маковського, видавця журналу «Аполлон», - Ходасевич оселився у мебльованих номерах. У 1910 році він поїхав до Венеції, працював там, проводячи екскурсії музеями та церквами, повернувся з новими віршами. Багато з них трохи пізніше, у 1914 році, увійшли до другої збірки поезій «Щасливий будиночок».

Поглянь, як наша ніч порожня і мовчазна:
Осінніх зірок задумлива мережа
Кличе спокійно жити і мудро померти,
Легко зійти з останнього урвища
У долину лагідну.

Дві перші збірки поета прийнято відносити до декадентської лірики, вони були відзначені особливою увагою з боку акмеїстів. Своїм головним учителем Ходасевич вважав А. А. Блоку. Блок та Білий визначили його літературний шлях, як і долі багатьох інших молодих поетів. У ранніх збірниках Ходасевича явно простежується вплив блоківських віршів про Прекрасну Даму.

Поет зустрічає другу супутницю життя, Анну, колишню дружинусвого товариша А. Я. Брюсова. Тоді ж виходить перша робота про А. С. Пушкіна - «Перший крок Пушкіна» - початок його пушкініани, теми всього його життя. «Він любив Пушкіна як живої людини, і йому доставляла величезну насолоду кожен рядок, кожне слово і найменше переживання Пушкіна», - згадувала його дружина А. І. Чулкова. Владислав Ходасевич стає професійним літератором. Одна за одною виходять його літературознавчі роботи - «Російська поезія» (1914), «Ігор Северянин і футуризм» (1914), «Ошукані надії» (1915), «Петербурзькі повісті Пушкіна» (1915), «Державин» (1916), «Про нові вірші» (1916), «Про «Гавриїліаду»» (1918).

Ходасевич працює у видавництві «Користь», виконуючи переклади польських авторів – А. Міцкевича, В. Реймонта, С. Пшибишевського. Відвідує літературний гурток Брюсова, де збираються символісти, також буває на «середовищах» реалістичного спрямування М. Д. Телешева. Виявляючи інтерес до багатьох літературних груп, Ходасевич завжди тримався особняком. Поет багато публікується в антології видавництва "Мусагет", в журналах "Російська думка", "Аполлон", "Північні записки", "Гриф".

Революцію – і Лютневу, і Жовтневу – Ходасевич прийняв з радістю, вступив до Спілки письменників, брав участь у революційних друкованих виданнях, співпрацював з більшовиками, незважаючи на несхвалення багатьох колег. Незабаром поет прозрів і змінив своє ставлення до нового ладу на протилежне, він не мав ілюзій. Їм опановує мізантропія, хочеться втекти від дійсності, але куди? 1920 ознаменувався для Владислава Феліціановича виходом книги «Шляхом зерна», третьої збірки віршів, присвяченої пам'яті С. В. Кіссіна, трагічно померлого чоловіка сестри Ходасевича, єдиного його близького друга. Ця книга поставила його в один ряд із широко відомими сучасниками. Головна думказбірника укладено в однойменному вірші: Росія помре і воскресне так само, як проростає у землі зерно.

Проходить сіяч по рівних борознах.
Батько його і дід тими самими йшли дорогами.
Виблискує золотом у руці зерно,
Але в землю чорну воно впасти має.
І там, де черв'як сліпий прокладає хід,
Воно у заповітний термін помре та проросте.
Так і душа моя йде шляхом зерна:
Зійшовши в темряву, помре – і оживе вона.
І ти, моя країна, і ти, її народ,
Помреш і оживеш, пройшовши крізь цей рік,
Тому, що мудрість нам єдина дана:
Усьому, хто живе, йти шляхом зерна.

Весь пафос своєї творчості поет висловив у чотирьох рядках:

Лети, кораблик мій, лети,
Кренячись і не шукаючи порятунку.
Його і немає на тому шляху,
Куди забирає натхнення...

Цю постреволюційну збірку дослідники вважають найважливішою у творчості Ходасевича. У ньому поет, залишаючись «за текстом» оцінює те, що відбувається з погляду історії, піднімаючись над часом, розмірковуючи про закономірності розвитку суспільства, аналізуючи соціальні та моральні проблеми.

Образ будинку проходить через усю творчість поета, починаючи з перших збірок, і до теми бездомності, самотності в еміграції. Будинок-осередок із «Щасливого будиночка», будинок-рід у збірці «Шляхом зерна» пізніше перетворюється на «картковий» у «Важкій лірі». Неміцність навколишнього світу, руйнація – лейтмотив творчості поета. «Тяжка ліра» (1922) - остання збірка віршів Ходасевича, випущена до еміграції. Автор назвав цю книгу підсумковою поетичною роботою. У ньому домінує тема катастрофи ілюзорного щастя, недовговічності світу внаслідок втручання людей. Чергова зміна орієнтирів та цінностей веде до руйнування. Ще раз ми помічаємо, що Ходасевич не мав ілюзій щодо людей і скептично дивився на життя.

Зі своєю третьою дружиною Н. Н. Берберової Ходасевич емігрував до Латвії, Німеччини, Італії. Третій шлюб його проіснував близько десяти ліг. За кордоном Ходасевич під опікою М. Горького редагує журнал «Бесіда», 1925 року назавжди переїжджає до Парижа, працює як прозаїк, мемуарист, літературознавець (пише книги «Державин. Біографія», «Про Пушкіна». «Некрополь. Спогади», « Кривава їжа", "Література у вигнанні", "Пан Тадеуш". Це найкращі художні біографії. Політичні погляди Ходасевича з 1925 року - на боці білоемігрантів. Він критикує радянський лад і західне міщанство. Життя Ходасевича в еміграції, як і інших протікала в злиднях, він хворіє, але не перестає багато працювати, завдяки мемуарам і критиці Ходасевича тепер ми дізнаємося більше про його знаменитих сучасників - М. Горького, А. А. Блока, А. Білого, Н. С. Гумільова, В. Я. .Брюсове.

1926 року він припиняє друкуватися в газеті «Останні новини». За рік Ходасевич випускає цикл «Європейська ніч». Поступово вірші зникають із його творчості, змінюючись критикою, полемікою з Г. В. Адамовичем в емігрантських виданнях. У 30-х роках Ходасевича наздоганяє розчарування у всьому - у літературі, політичного життяеміграції, в СРСР - він відмовляється повертатися на батьківщину. На еміграції він одружується ще раз. Четверта дружина Ходасевича, єврейка, загинула у концентраційному таборі. Сам він помер раніше, ніж почалася війна, 1939 року, у паризькій лікарні для бідних, після важкої операції. У рік смерті вийшов його «Некрополь» – найкраща, на думку критиків, мемуаристика у російській літературі.

ОСНОВНІ ДАТИ ЖИТТЯ ТА ТВОРЧОСТІ В. Ф. ХОДАСЕВИЧА

1886, 16 (28) травня - у Москві, в Камергерском провулку, у ній купця 2-ї гільдії Феліціана Івановича Ходасевича та її дружини Софії Яківни, уродженої Брафман, народився син Владислав. Осінь -родина переїхала на Велику Дмитрівку, 14

1890–1893 - захоплення Владислава балетом; перші віршовані досліди.

1894 - Починає відвідувати приватне училище Л. Н. Валицької на Маросейці.

1896, весна -сдає іспити до Третьої московської гімназії.

Червень липень -перше відвідування Петербурга. Живе з батьками на дачі у Сіверській. Зустріч із А. Н. Майковим.

Початок 1900-х -захоплення танцями, систематичне відвідування танцювальних вечорів.

Знайомство із «декадентською» літературою. Зближення з Г. І. Ярхо, Г. А. Маліцьким, А. Я. Брюсовим, братом поета; особисте знайомство з В. Я. Брюсовим.

1902 - зближення з У. У. Гофманом. Знайомство з С. А. Соколовим та Н. І. Петровською.

6 вересня -отця Ходасевича виключено з купецтва 2-ї гільдії та зараховано до московських міщан.

1903 - Владислав переїжджає від батьків до брата Михайла. Написаний перший літературно-теоретичний текст, що зберігся, - гімназійний твір «Чи правда, що прагнути краще, ніж досягати».

1904 - складені перші вірші, що збереглися.

Травень -закінчує навчання у гімназії.

Вересень -вступає на юридичний факультет Московського університету.

Осінь- Починає відвідувати «середовища» В. Я. Брюсова. Знайомство з Андрієм Білим.

Друга половина року- Ознайомлення і роман з М. Е. Риндіною.

Грудень -живе у Лідині, маєтку І. А. Тарлецького, дядька Риндіної.

1905 - дебютує у пресі як поет (Альманах «Гриф», № 3) і як критик («Терези», № 5; «Мистецтво», 1905, № 4–6). Виконує обов'язки секретаря свого брата Михайла.

Травень - серпень- мешкає в Лідині.

Вересень- Перекладається в університеті на історико-філологічний факультет.

Кінець року- Ознайомлюється з С. В. Кіссіним.

1906 – співпрацює в журналі «Золоте руно» і безуспішно намагається влаштуватись туди секретарем.

Кінець року- працює секретарем у журналі «Перевал». Зближується із З. У. Киссиным.

1907, квітень -знайомство М. Е. Ходасевич-Риндіної з С. К. Маковським; початок сімейної кризи

Червень липень- мешкає в Лідині.

Серпень – жовтень- їде з Лідіна до Рославля, потім живе в Петербурзі; повертається до Москви разом із Андрієм Білим.

Вересень -виключено з університету за невнесення плати.

1908 - поселяється у мебльованих кімнатах «Балчуг». Перекладає прозу з польської мовидля видавництва «Користь». Починає систематичне співробітництво у газетах «Руль», «Московська газета», «Ранок Росії», «Північний вісник», «Раннє ранок» та інших.

Лютий -виходить книга віршів «Молодість», що викликала низку суперечливих рецензій.

Жовтень– відновлюється на історико-філологічному факультеті університету.

1909 - поновлення спілкування з А. Я. Брюсовим. Знайомство з А. І. Гренціон (уродженою Чулковою). Розрив із С. А. Соколовим-Кречетовим.

1910, квітень- Ознайомлення та початок роману з Е. В. Муратової.

Вересень -знову виключено з університету за невнесення плати.

Кінець року- Захворює на туберкульоз.

1911, червень серпень -подорож до Італії на лікування; живе у Нерві з Е. В. Муратовою, потім у Венеції.

Жовтень -А. І. Гренціон переїжджає до Ходасевича в «Балчуг».

8 листопада -В. Я. Брюсов відвідує Ходасевича та Гренціон і представляє їм Н. І. Львову.

1912 - зближується з Б. А. Садовським.

Травень -розпочинає роботу над перекладом з польської мови зібрання творів З. Красинського для видавництва К. Некрасова (видання не відбулося).

Грудень -починає вести літературну хроніку у газеті «Русская молва».

1913, весна -працює над біографією Павла I (залишилася не здійсненою).

грудень- після трирічної епітимії після розлучення з першою дружиною вінчається з А. І. Гренціон.

1914, лютий- Виходить книга віршів «Щасливий будиночок», що викликала численні відгуки в пресі.

29 квітня -статтею «Ігор Северянин та футуризм» розпочинає співпрацю з газетою «Російські відомості».

Перша половина року- Виходить складена Ходасевичем антологія «Російська лірика».

19 липня- Початок Першої світової війни. Незабаром А. Я. Брюсов і С. В. Кісін призуються на військову службу. Останній одержує посаду чиновника санітарного відомства.

Кінець літа - початок осені -А. І. Ходасевич влаштовується на службу до Московської міської управи.

1915 - перекладає вірші для «інородницьких» антологій.

Початок року- Виходить складена Ходасевичем антологія «Війна в російській ліриці».

Березень -публікує у третьому номері «Аполлона» свою першу пушкінознавчу статтю «Петербурзькі повісті Пушкіна».

Травень червень- Ознайомлення з М. О. Гершензоном.

Червень липень- живе з пасинком Гарріком та родиною брата Михайла у Раухалі (Фінляндія).

17 вересня- на дні народження поетеси Л. Н. Столиці отримує травму, яка призвела до хвороби хребта.

1916, весна -Ходасевич ставлять діагноз «туберкульоз хребта».

Квітень травень- Скандал, пов'язаний з публікаціями А. І. Тинякова в «Земщині», і листування з цього приводу з Б. А. Садовським. Травень -збирає гроші для лікування у Криму.

4–5 червня -вирушає з Москви до Сімферополя, а звідти до Коктебеля, де зустрічається з О. Е. Мандельштамом та М. А. Волошиним.

21 червня- поселяється у коктебельському будинку Волошина. Знайомиться з Ю. О. Оболенським, С. Я. Ефрон; бере участь у поетичних читаннях у Феодосії; пише статтю «Державин».

Початок липня -покращення стану здоров'я; євпаторійський лікар Кархов констатує відсутність туберкульозу

Серпень- А. І. Ходасевич приїжджає до Коктебеля до чоловіка.

Вересень- Повернення до Москви; поселяється в напівпідвалі на Плющіх, в 7-му Ростовському провулку.

1917 , Березень -бере участь у організаційних зборах Московського клубу письменників.

Вересень -як редактор і один із перекладачів починає працювати над «Єврейською антологією».

27 жовтня – 2 листопада- вуличні бої між прихильниками Тимчасового уряду та більшовиків, що відбилися у вірші Ходасевича «2 листопада».

грудень- переживає фінансові труднощі; М. О. Гершензон та А. Н. Толстой організують на користь Ходасевича літературний вечір.

1918, перша половина року- служить секретарем третейських судів при комісаріаті праці Московської області, потім за завданням В. П. Ногіна займається підготовкою матеріалів трудового кодексу.

Весна- бере участь у вечорах єврейської культури у Москві.

Липень -виходить «Єврейська антологія».

Літо- бере участь у створенні Спілки письменників; виступає серед співзасновників Книжкової крамниці при Спілці письменників.

Літо осінь -служить у театральному відділі Мосради, потім Наркомпроса.

Осінь -починає викладати у Пролеткульті.

Жовтень- Поїздка до Петрограда. Знайомиться з М. Горьким та Н. С. Гумільовим. Призначається завідувачем московського відділення видавництва «Всесвітня література».

1919, початок літа- хворіє на «іспанку».

Липень -Ходасевич намагаються «ущільнити»; поет звертається по допомогу до Л. Б. Каменеву.

Листопад- очолює московське відділення Всеросійської книжкової палати.

1920, січень- перше видання поетичної збірки «Шляхом зерна».

Весна- тяжко хворіє на фурункульоз. Намагається за допомогою Каменєва знайти нове приміщення для Книжкової палати та «Всесвітньої літератури».

Кінець червня- московське відділення Всеросійської книжкової палати скасовано.

Липень – вересень- відпочиває у «здравниці для перевтомлених працівників розумової праці» у 3-му Неопалимівському провулку.

Вересень -призивається до армії; за допомогою А. М. Горького звільнено від призову. Отримує пропозицію переїхати до Петрограда.

Жовтень- Посилає дружину в Петроград «на розвідку». Листується з П. Є. Щеголєвим про можливість роботи в Пушкінському Будинку.

Листопад грудень -живе у Петрограді на Садовій, 13, біля антиквару Савостина.

1921, січень -поселяється у Будинку мистецтв на Мийці. Бере участь у третьому Цеху поетів.

Лютий- включений до складу правління Спілки поетів. Виходить із Цеху поетів. Бере участь у пушкінських вечорах у Будинку літераторів та університеті.

Кінець вересня -повернення Ходасевича до Петрограда. Загроза, що нависла над петроградським Союзом поетів через панахиду за Гумільовим.

Друга половина жовтня- на пропозицію Ходасевича ліквідується петроградський Союз поетів.

Грудень -друге видання збірки "Шляхом зерна".

Перша декада грудня -А. І. Ходасевич їде до Дитячого Села до санаторію.

1922, січень- Початок роману Ходасевича з Берберової.

про закордонне відрядження.

Кінець червня - початок листопада -живе у Берліні; тісно спілкується з Андрієм Білим; кілька разів відвідує Горького у Герінгсдорфі; знайомиться із Ш. Черниховським. У Видавництві З. І. Гржебіна виходять книги «З єврейських поетів» та друге видання «Щасливого будиночка».

Початок листопада- Ходасевич та Берберова переїжджають до Саарова.

грудень- Виходить збірка «Тяжка ліра».

1923, січень -в СРСР з'являються різкі рецензії на «Важку ліру» (Н. Асєєв у «ЛЕФі» та С. Родов у «На посту»).

Липень -починає виходити журнал «Бесіда» «за найближчою участю» Горького, Ходасевича, А. Білого, В. Шкловського, Б. Адлера та Ф. Брауна.

Жовтень- Повернення А. Білого до Росії; під час прощального обіду між ним та Ходасевичем відбувається сварка, що призвела до припинення стосунків.

4 листопада- Ходасевич та Берберова їдуть до Праги, де спілкуються з М. Цвєтаєвою та Р. Якобсоном.

Протягом року- виходить третє видання «Щасливого будиночка» та друге видання «З єврейських поетів». Працює над перекладом поеми Ш. Черніховського «Весілля Ельки».

1924, січень -Ходасевич розпочинає переговори про видання «Поетичного господарства Пушкіна».

24 квітня- Ходасевич звертається до О. І. Ходасевича з проханням подати заяву про розірвання їхнього шлюбу.

Квітень травень- імовірно, у цей час Ходасевич і Берберова виправляють «нансенівські» паспорти, зберігаючи і радянські.

Кінець квітня - липень -різка газетна полеміка з А. І. Купріним. У ленінградському видавництві «Думка» виходить неповне видання «Поетичного господарства Пушкіна».

31 липня -Ходасевич і Берберова їдуть із Парижа до Лондона, звідти до Північної Ірландії.

2 серпня -прибувають до Холівуду, на околицях Белфасту, де поселяються у Н. М. Кук, двоюрідної сестри Берберової.

Серпень вересень- Ходасевич знайомиться із Д. Стівенсом; відвідує верфі Белфасту.

26 вересня- Ходасевич та Берберова їдуть на материк; шість днів проводять у Парижі, потім прибувають у Рим.

1925, 22 лютого- У газеті «Дні» публікується стаття Ходасевича «Пан Родов», що викликала бурхливу реакцію в СРСР.

Березень- припиняється видання «Бесіди» (№ 6–7).

Початок квітня -радянське повпредство в Римі відмовляється продовжувати Ходасевичу та Берберовій закордонні паспорти.

25 травня- у газеті «Останні новини» з'являється нарис «Бельфаст», який став приводом для епістолярної полеміки з Горьким.

Серпень– припиняє листування з Горьким.

Вересень- Стає постійним співробітником «Днів».

Жовтень - грудень -полеміка з І. Еренбургом у зв'язку з «навмисною друкарською помилкою» в його романі «Рвач». У ході полеміки Ходасевич офіційно повідомляє про небажання повертатися до СРСР.

Протягом року- Зближення з В. В. Вейдле, Д. С. Мережковським, З. Н. Гіппіус.

1926, січень- Ходасевич та Берберова поселяються на вулиці Ламбларді, 14 (Париж).

Січень лютий- останні листи до Ленінграда до А. І. Ходасевича (за підписом В. Медведєва).

Жовтень- припиняється співпраця Ходасевича у «Днях». У «Сучасних записках» (кн. XXIX) друкує різкий відгук про журнал «Версти» та євразійський рух, що викликав тривалу полеміку.

Кінець року -починає спілкуватися з І. А. Буніним.

1927, 5 лютого- Виступає на установчих зборах товариства «Зелена лампа».

10 лютого- статтею «Дев'яноста річниця» розпочинає співпрацю в газеті «Відродження».

11 квітня- Зі статті «Біси» починається багаторічна полеміка Ходасевича та Г. В. Адамовича.

Серпень- Зміна редакції «Відродження»; Ходасевич отримує власний газетний «підвал» двічі на місяць.

Вересень -виходить «Збори віршів».

Жовтень -різка полеміка з В. Даліним через нотатку Ходасевича «Максим Горький та СРСР».

1928, лютий- У «Сучасних записках» (кн. XXXIV) з'являється стаття В. Вейдле «Поезія В. Ходасевича».

8 березня– у «Останніх новинах» з'являється стаття Г. В. Іванова «На захист Ходасевича» – завуальований памфлет проти поета.

1 липня – 29 серпня- відпочиває з Берберової на околицях Канн. Відвідує Буніних у Грасі.

Осінь -Ходасевич та Берберова переїжджають у Біянкур.

1929, січень -розпочинає роботу над книгою «Державин». Протягом цього і наступного рокупублікує фрагменти у «Відродження» та «Сучасних записках».

1930 - перший рік, коли Ходасевич не написав жодного вірша.

2 березня -«Відродження» публікує статтю В. Вейдле у зв'язку з 25-річчям літературної діяльності Ходасевича.

Червень- живе в російському пансіоні в Арті (Arthies)на північний захід від Парижа; виїжджає туди ж у наступні два роки.

Серпень- Ходасевич та Берберова відпочивають на Рів'єрі (разом з Вейдле). У журналі «Числа» (№ 2–3) надруковано статтю А. Кондратьєва (Г. В. Іванова) «До ювілею В. Ходасевича», що викликала літературний скандал.

11 жовтня- поміщає у «Відродження» рецензію на «Захист Лужина» У. Набокова, що містить різкий випад проти Р. У. Іванова.

1931, лютий- Вмирає Мурр, улюблений кіт Ходасевича.

Березень- Виходить «Державин».

Квітень– починає працювати над «Життям Василя Травнікова».

Квітень - липень -працює (у Парижі та в Арті) над біографією Пушкіна, але припиняє роботу через брак часу, необхідної літератури та інших джерел. Публікує перші розділи у «Відродженні» (26 квітня та 4 червня).

Червень липень- Початок листування з О. Б. Марголіною.

12–19 жовтня -початок мемуарної книги «Дитина», над якою Ходасевич працює протягом року, публікується у «Відродженні».

Париж, але незабаром припиняє участь у його роботі.

Березень квітень- Обговорення з Г. В. Адамовичем про поезію «Паризької ноти».

1936, 8 лютого -виступає разом із В. В. Набоковим у товаристві «Мюзе Сосьяль»; читає "Життя Василя Травнікова".

1937, лютий- Виходить книга Ходасевича «Про Пушкіна».

Листопад -остання дискусія з Адамовичем (у зв'язку зі збіркою «Коло»),

1938 - останній вірш («Чи не ямбом чотиристопним ...»).

1939, січень- Початок передсмертної хвороби (рак печінки).

Весна -виходить "Некрополь".

Травень -обстеження у шпиталі Брусі.

ОСНОВНІ ДАТИ ЖИТТЯ ТА ТВОРЧОСТІ А. А. МЕЗРИНА 1853 р. - народилася в слободі Димково в сім'ї коваля А. Л. Нікуліна. 1896 - участь у Всеросійській виставці у Нижньому Новгороді. 1900 – участь у Всесвітній виставці в Парижі. 1908 – знайомство з А. І. Деньшиним. 1917 - вихід

Основні дати життя та творчості 1938, 25 січня – народився о 9 годині 40 хвилин у пологовому будинку на Третьій Міщанській вулиці, 61/2. Мати, Ніна Максимівна Висоцька (до заміжжя Серегіна) – референт-перекладач. Батько, Семен Володимирович Висоцький, - військовий зв'язківець.1941 - разом з матір'ю

ОСНОВНІ ДАТИ ЖИТТЯ ТА ТВОРЧОСТІ В. В. ВЕРЕЩАГІНА 1842, 14 (26) жовтня - народження в Череповці Новгородської губернії в сім'ї повітового ватажка дворянства Василя Васильовича Верещагіна сина Василія.1850, кінець грудня - за вступом кадетський корпусв

ОСНОВНІ ДАТИ ЖИТТЯ ТА ТВОРЧОСТІ 1475, 6 березня -У сім'ї Лодовико Буонарроті в Капрезі (в області Казентіно), неподалік Флоренції, народився Мікельанджело.1488, квітень - 1492 - Відданий батьком у навчання знаменитому. Від нього за рік

Основні дати життя і творчості 1883, 30 квітня - в Празі народився Ярослав Гашек. 1893 - прийнятий до гімназії на Житній вулиці. 1898, 12 лютого - залишає гімназію. , 26 січня – у газеті «Пародії листи»

ОСНОВНІ ДАТИ ЖИТТЯ ТА ТВОРЧОСТІ А. І. КУПРИНА 26.VIII (7.IX) 1870 р. - народився селі Нарівчаті Пензенської губернії у ній дрібного чиновника, письменника в канцелярії світового посередника.Кінець 1873 р. -8. смерті чоловіка (1871) мати Купріна Любов Олексіївна

ОСНОВНІ ДАТИ ЖИТТЯ ТА ТВОРЧОСТІ 1930, 15 вересня - в Грузії, в місті Горі, народився Мераб Костянтинович Мамардашвілі.

ОСНОВНІ ДАТИ ЖИТТЯ ТА ТВОРЧОСТІ 1856, 27 серпня – У селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в сім'ї сільського коваля народився Іван Якович Франко.

Особиста справа

Владислав Феліціанович Ходасевич (1886 - 1939)народився в Москві, був шостою дитиною в сім'ї збіднілого польського дворянина, який був фотографом і містив магазин фотоприладдя. Його годувальницею була тульська селянка Олена Кузіна, з образом якої потім поет пов'язував почуття своєї спорідненості з Росією та якій присвятив вірш. Після закінчення гімназії вступив до Московського університету, спочатку на юридичний факультет, а згодом перейшов на історико-філологічний, але навчання не закінчив. У березні 1905 року вперше опублікував свої поезії. Незабаром почав брати активну участь у московському літературному житті. Його вірші, рецензії та статті друкувалися в літературних журналах «Терези», «Перевал», «Золоте руно» та газетах. Перша книга віршів «Молодість» вийшла 1908 року.

Поетична слава дійшла Ходасевичу після революції, але, зрозумівши, що «за більшовиків літературна діяльність неможлива», він залишив Росію 22 червня 1922 року. Жив у Берліні, у будинку Горького у Сорренто. Після того, як у 1925 році Ходасевичу не стали продовжувати радянський паспорт, наполегливо зажадавши його повернення до СРСР, він відмовився повертатися і був позбавлений громадянства. З 1925 жив у Парижі, співпрацював з редакціями емігрантських газет «Дні» «Останні новини», «Відродження». Останні роки життя провів у бідності, тяжко хворів. Помер у Парижі 14 червня 1939 року.

Чим відомий

Один із найбільших поетів Срібного віку, чия спадщина, через еміграцію, понад шістдесят років була недоступною читачам у СРСР. За життя поета вийшли збірки віршів «Молодість», «Щасливий будиночок», «Шляхом зерна», «Важка ліра». У 1927 році вийшло «Збори віршів», до яких поет включив вірші з двох останніх збірників та вперше опублікований цикл «Європейська ніч». Після цього понад десять років, аж до смерті, Ходасевич віршів майже писав, створивши близько десяти серйозних віршів.

Про що треба знати

Крім поетичної творчості, Ходасевич залишив велику спадщину, виступаючи як літературний критик, літературознавець, мемуарист, перекладач. Йому належить збірка нарисів про сучасників «Некрополь», опис перших років радянської влади у «Білому коридорі», інші мемуарні твори. У численних статтях про сучасників, опублікованих у 1920-х - 1930-х роках, писав не лише про авторів-емігрантів, а й про радянських літераторів (під псевдонімом «Гулівер»). Головні роботи Ходасевича-історика літератури – книги «Державин», «Поетичне господарство Пушкіна», «Про Пушкіна». Багато публіцистичних і критичних робіт Ходасевича, що вийшли в емігрантській пресі, поки не перевидані.

Пряма мова

Владислав Ходасевич

«Народися я на десять років раніше, був би я однолітком декадентів і символістів: року на три молодше Брюсова, року на чотири старше Блоку. Я ж з'явився в поезії саме тоді, коли найзначніша з мені сучасних течій уже починала вичерпувати себе, але ще не настав час з'явитися новому. Городецький і Гумільов, мої ровесники, це відчували так само, як я. Вони намагалися створити акмеїзм, з якого по суті нічого не вийшло і від якого нічого не залишилося, крім назви. Ми ж з Цвєтаєвою, яка, втім, молодша за мене, вийшовши з символізму, ні до чого і ні до кого не пристали, залишилися навіки самотніми, «дикими». Літературні класифікатори та упорядники антологій не знають, куди нас приткнути». Ходасевич В. Ф. Спогади

«Найбільший поет нашого часу, літературний нащадок Пушкіна по тютчевской лінії, він залишиться гордістю російської поезії, поки жива остання пам'ять неї». Набоков В. В. «Про Ходасевича»

Є десять імен, без яких немає російської поезії. Ходасевич зумів стати одинадцятим». Берберова Н.М.

«Років через сто якийсь молодий вчений чи поет, а то й просто сноб… розшукає книжку моїх віршів і зробить (місяця на два) літературну моду на Ходасевича». Ходасевич В. Ф. у 1918 році

9 фактів про Владислава Ходасевича

• Ходасевич використав два варіанти запису свого прізвища латиницею: Chodasiewicz польською та Khodassevitch французькою. Нині в англомовних роботах прізвище поета пишуть як Khodasevich або, рідше, як Xodasevich.
• Дід поета з боку матері Яків Олександрович Брафман (1824—1879) був відомим єврейським журналістом і літератором, який перейшов у православ'я і викривав іудаїзм у статтях та книгах. Він залишив сім'ю ще до народження дочки, тому Софія Яківна була віддана на виховання до польської родини і була хрещена у католицькій церкві.
• Низка фотографій Льва Толстого зроблено батьком Владислава Ходасевича.
• Трирічний Владислав Ходасевич навчився читати.
• У віці шести років він, живучи влітку на дачі дядька під Петербургом, дізнався, що неподалік мешкає поет Майков. Хлопчик самостійно розшукав будинок Майкова, де, «побачивши на лавці сивого старця, сказав: «Ви поет Майков?» — і, отримавши позитивну відповідь, повідомив: «А я Владя Ходасевич. Я дуже люблю Ваші вірші і навіть можу прочитати напам'ять "Мій сад з кожним днем ​​в'яне..."».
• Поїхавши 1910 року на літо у Венецію, Ходасевич заробляв життя, проводячи екскурсії містом.
• Ходасевич якось влаштував літературну містифікацію. Він вигадав забутого російського поета XVIII століття Василя Травнікова, написав його вірші та опублікував про нього.
• У сонеті Ходасевича «Похорон» лише п'ятнадцять слів – за одним словом у рядку.
• Один із віршів Ходасевича присвячений чотиристоповому ямбу:

«Він міцніший за всі твердині Росії

Найславетніше її прапорів.

З пам'яті погризли роки,

За що і хто в Хотині впав,

Але перший звук Хотинської оди

Нам першим криком життя став...»